III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ

ЗНАЧЕННЯ ОСЯГНЕНОЇ ПЕРЕМОГИ НАД ПОВСТАННЯМ, ПЕРСПЕКТИВИ ЗАВЕДЕННЯ МОС. АДМІНІСТРАЦІЇ І ЗМІЦНЕННЯ ОПОЗИЦІЇ — ПОЗБУТИСЬ ВОЄВОДІВ ЧЕРГОВЕ ЗАВДАННЯ, РОЗМОВИ ГЕТЬМАНА З АПУХТІНИМ, МАРШ РОМОДАНОВСЬКОГО, “СТАТТІ” РОМОДАНОВСЬКОГО, ПРИЇЗД БАРАБАША ДО РОМОДАНОВСЬКОГО, СИМПТОМИ НОВОГО ПОВСТАННЯ, РОЗМОВА ГЕТЬМАНА З КРЕКШІНИМ, ПАНІКА І УТЕЧІ ЗЗА ДНІПРА, ШЕРЕМЕТЄВ ВИКЛИКАЄ ВИГОВСЬКОГО, РОЗМОВИ ГЕТЬМАНА З ЯБЛОНСЬКИМ І КОРСАКОМ.

Погром пушкарівців мусив здаватися Виговському і його однодумцям великим успіхом. Не тільки воєнним, стратегічним, але і соціальним, політичним, дипломатичним. Розгромлено чернь, голоту, гультяїв, противу-старшинські елементи, які не тільки що чигали “на маєток і здоров'я” правлящої тисячі України, але разом з тим підривали всю державну будову “Малої Росії”; Виговський III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ став спасителем української державності, української “соціальної єрархії”, українського добробуту, української культури, і всі хто були з ним зв'язані, мусили тим тісніше горнутися коло свого героя і класового провідника, охоронця класових інтересів. Зручно висунувши руїнницькі, погромницькі сторони руху української черні, він взяв за серце московську буржуазію, московське боярство і змусив його на хвилю забути всі політичні інтереси зв'язані з підтримкою української усобиці. Жабківська трагедія зручно сервірована, на різні способи обертана перед очима московських політиків, зробила на них сильне вражіння і змусила відійти в критичний момент від своїх союзників, готових всім жертвувати за ціну підтримки против старшини. В рішучий III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ момент замість помочі, або принаймні царського або патріаршого благословення і милостивого слова вони прислали Пушкареві і К° гостру догану за розпочате повстання і зложили на них всю вину кровопролиття, устами Алфімова. Випустили арештованих вигівців, що сиділи по московських в'язницях, арештували Іскру з товаришами, вислали на руки Виговського грамоти які анулювали і відкликали всі попередні прихильні жести на адресу против-старшинської опозиції. Висловили Виговському необмежене довір'я і наказали йому абсолютний послух і покору. Одним словом — передали йому всі карти в критичний момент боротьби, замість затримати за собою ролю об'єктивного арбітра і рівноважити своїми впливами сили обох сторін.

Це III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ був великий дипломатичний успіх, який мусив високо підняти в очах старшини і всіх командних кругів авторитет Виговського як майстра дипломатичної інтриги. Але успіх цей був куплений занадто дорогою ціною, за нього були видані обіцянки, яких Виговський не міг сповнити, а якби навіть він завагавсь і захотів їх сповняти, — самі командні круги йому не дозволили б того. На прохання Виговського цар посилав до значніших українських міст своїх воєводів з залогами, і це крім фактичної передачі всього контролю українського життя в їх руки тягло за собою — разом з забезпеченням їх утримання з українських доходів — перехід до московської бюрократії всієї української III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ адміністрації. Переведення реєстрації козацького війська під наглядом московських комісарів також зв'язане було з цією справою — передачею в руки московської бюрократії організації фінансів, контролю всіх джерел доходів, їх збору і адміністрації. Ідучи на взаводи з опозицією, що вхопилася за московську клямку, приходилось прохати Москву про те, що було б зарізом для себе. Піти на здійснення того, що прохалось — було б політичним самовбийством для старшини. Вона б підтяла ту саму українську державність, котру старанно боронила в боротьбі з чернею. А тим часом ця небезпека вже летіла на їх голови. Воєводи з відділами війська вже стояли на границі, чекаючи щоб Виговський їх впровадив III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ “во вверенные им города”, як висловлювалась пізніша російська бюрократія. Шереметєв приїхав до Києва і там зачинав уже розпорядження зв'язані з обрахунком українських доходів та їх адміністрацією. Момент був критичний. В хвилі коли всякими ультралояльними обіцянками і запевненнями відвернено московську інтервенцію і поведено розправи з московськими підголосками на Україні — приходилось відрікатись від цих свіжих заяв і обіцянок, від воєвод, залог, комісарів і т. д., а затим піти на розрив з Москвою!



Це було в високій мірі небезпечно. Опозиція була погромлена, але не була знищена. Пройшла одна критична хвиля в боротьбі з нею, але за нею могла прийти і друга III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ і третя — не менше критична. Пушкар поліг, Довгаль капітулював. Але Барабаш з запорожцями ціло втік на Запоріжжя — розуміється не з тим, щоб там заспокоїтись. Розгромлені, пограбовані, до краю озлоблені учасники повстання вийшли за московський кордон і розташувались тут же при українській границі в очікуванні моменту, коли можна буде повести боротьбу з ненависними “панами” на ново. Але головно — що маси української “черні” зістались на місцях з тою ж ненавистю до тих панських потягів старшини і всіх командних верств. Москві треба було ввести тільки невеличкі воєнні сили, щоб об'єднати вкруг них всі ці ворожі старшині елементи і розпалити повстання з новою III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ силою — в розмірах далеко більших, ніж це попробували зробити Стринджа, Донець, Пушкар і т. д. самими обіцянками московської підтримки.

Сам собою розрив з Москвою не міг не лякати багатьох навіть між старшиною, це був небезпечний скік у безвість, розрив з традиціями Богдана, що ніяк не хотів доводити до розриву. На цій позиції стояло й тепер багато, навіть з правобічної старшини, нібито менше заінтересованої цим зв'язком з Москвою — поскільки ці люди пильнували охорони західних границь від польських претензій, вони не хотіли розриву з царем. Паволоцький полковник Суличич, що підчас наступу на Пушкаря остерігав своїх товаришів, щоб III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ “не стратили славної пам'яті покійного гетьмана”, захопившися боротьбою з Пушкарем і відкривши полякам і орді західню границю, під цю хвилю так далеко пішов в цім напрямі, що одночасно доносив київському воєводі про зрадливу політику Виговського і радив підтримати Пушкаря 1). Інші не йшли так далеко і не виходили з лояльності супроти гетьмана, але перспектива розриву з Москвою й їм не подобалась: вони стояли за продовження політики лавірування і заховання по можності добрих відносин з усіми впливовими сусідами. А тут ставала перспектива війни.

І все таки Виговський завданням моменту вважав — за всяку ціну не пустити московських воєводів на Україну і не III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ дозволити Москві взяти в свої руки адміністрацію. Повертаючи спід Полтави до Чигрина з Скуратовим, він дав почути йому на цю тему зовсім несподівані балачки 2). “Як ішов спід Полтави до Чигрина — писав Скуратов цареві — не доїздячи Манжелії приїхав козак з листом від білоцерківського полковника. Гетьман їдучи його прочитав і розсердився, так говорив: “Воєводи приїхали, нові бунти заводити! Пише мені білоцерківський полковник, що написав йому окольничий А. В. Бутурлін (київський воєвода): приїхав воєвода для Білої Церкви, і тепер він у Києві. Пиши, Андрій Васильович, а сам стережись!”

Скуратов нагадав йому, що він же сам просив царя прислати воєводів до черкаських III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ городів. Гетьман на це сказав: “Я писав до великого государя, щоб він прислав тисячу драгунів і тисячу салдатів - бунтівників приборкати 3), а він прислав воєводів з ратними людьми. Та що я в. государеві пишу, на Москві з того тільки сміються! П. Тетеря і Ф. Коробка те мені розповідали, та й А. Матвєєв Ковалевському говорив, що в. государ мені гетьманом бути не дасть, і тепер я тільки нібито гетьман 4). Але щоб воєвода мав бути в Білій Церкві, про те я в. государеві не писав. Як приїхав, так і поїде, я йому, не скажу нічого давати. Повинні були ці воєводи до мене приїхати, а III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ від мене по городах їхати, а так я нічого не знаю, а вони по городах їдуть. Та в Києві царські люде і не перший рік сидять, а й досі безнастанно з козаками киями б'ються.

“Та тепер я з своєвільниками сам упоравсь, і мені воєводи і ратні люди не потрібні. Ці воєводи тільки бунти почнуть — так як Пушкареві попускали цієї зими: у Пушкаря царські люде з Змієва і Колонтаєва були, і тепер назад туди вернулись: воєводи їх відпускали. І як з нашої сторони лихі люди щось наброять та втечуть до царських пограничних городів, воєводи нам їх не віддають III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ. Ну щож, і я не буду видавати тих ворів, які з царських городів втікають до мене: однаково земля царська! Як царські воєводи будуть робить, так і я робитиму.

“А з Пушкарем в бою тепер царські люди таки були, мої німці у них барабан взяли в битві. Тішили мене грамотами, а вмисно зволікали. От у польського короля було з тим добре: про що треба зараз і наказ! Але вам треба такого гетьмана, щоб його взяти за чуба та й водити”.

Скуратов розсипався в запереченнях, контр-аргументах і докорах: “Я з тобою в бою був разом і ніяких царських людей з Пушкарем III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ не бачив, а що ти барабаном називаєш, то це бубен, що бувають у “медвежатників”, а не барабан. А хочби й барабан — то це не доказ: козаки в московських городах могли купити. Коли тобі військо було потрібне — чому не взяв у кн. Ромодановського. А про воєводів було писано в тій же грамоті що я тобі привіз: щоб ти написав по городах, аби їх прийняли з честю, двори їм і ратним людям давали і т. д. — ти тоді грамоту читав і про це нічого не сказав, а тепер як воєводи приїхали, кажеш, що вони непотрібні, — ти йдеш тим против царського указу III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ! Але що так кажеш, що нам треба гетьмана по нашій волі — так ти великому государеві в війську Запорізькім належиш до найвірніших 5)”.

Гетьман потвердив, що він цареві служить вірно, але боїться, що через воєводів підуть бунти: Царського війська мені хотілось, “щоб у війську було славно, а мені честь”. Розмова про воєводів з гетьманом не поновлялась, але Скуратову довелось почути, що викрикав на цю тему в дорозі Богун: “Воєводи нам не потрібні! жінок та дітей наших переписувати приїхали?!” А до Скуратова так говорив: “До нас у Чигрин воєводою їдеш? не виїдеш здоров!”. Скуратов поскаржився гетьманові, той велів Богунові перестати, з такими словами III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ: “Не час про це говорити (не та теперешнея рЂчь)”.

Приїхавши до Чигрина 6), Виговський таки не послав наказів по городах щоб приймати воєводів, і Скуратову ні відпуску ні аудіенції не давав. Але відпустив Апухтіна, і в грамоті до царя — по тім короткім звідомленню про задніпрянську кампанію, та по відповідях на запитання, прислані свого часу з Апухтіним і подяці за посилку помочі з Ромодановським — до котрої я далі перейду, він значущо поскаржився на розпорядження Шереметєва в Києві, йому донесені в останній мент: “При скінченню цієї грамоти до в. ц. в-ва прийшла до нас відомость з Києва, що приїхав туди III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ боярин В. Б. Шереметєв і не порадившися з нами ні побачившися, починає багато нового: допитується невідомо яких грошей і не порадившися з нами воєводів по городах посилає. Не знаємо, чи був на те указ в. ц. в-ва, а тому смиренно чолом до землі б'ємо в. ц. в-ву, аби велів йому з тим стриматися. Бо він і на Білій Русі таке ж з христіанами виробляючи, обжалував 7) перед в. ц. в-ом козаків, сам бувши винен” 8).

Виправляючи Апухтіна другого дня (3 н. с. липня) гетьман висловив доволі несподіваний жаль, що досі патріарх Никон не прислав йому благословенної III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ грамоти на гетьманство. “Була до мене милость вел. государя святішого Никона всієї Великої, Малої і Білої Русі патріарха і т. д. 9) про благословенну грамоту 10), але з того часу як Б. М. Хитрово поїхав і досі цієї грамоти не було”. Апухтін не без видимої іронії нагадав, що гетьман збирався приїхати до Москви, бачити царські очі і благословитись у патріарха — так патріарх сподіваючись його приїзду і не прислав грамоти. Виговський висловив жаль, що йому досі “через самовільців” не вдалося сповнити цього бажання — котре він і далі має 11).

Реальніші розмови відбулися кілька день перед цією прощальною аудіенцією. Гетьман просив, щоб цар велів вислати III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ втікачів, а Апухтін нагадував, щоб він не тримав при собі татар. Апухтін чув, що й тепер єсть у Чигрині Майметша мурза і гетьман збирається іти з ним походом на венгерського короля (на Австрію) — про це приїхав в посольстві від хана Мустафа-ага, а царського указу на це не було. Цар велів, щоб гетьман татар відправив. Гетьман виправдувався, що Карач-бея він уже відправив, і Маметшу скоро відправить, а на венгерського короля з татарами хоче послати охотників — “вольних людей, хто схоче йти своєю волею” — тому що інакше хан упоравшися з Угорщиною, прийде потім війною на Малую Росію. Так III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ він писав гетьманові — тому що дістав від султана такий наказ. А сам він, гетьман, без царського указу з татарами не піде і неволею нікого не пошле, а стане з військом в пограничних городах, щоб охороняти край від татар. Але Апухтін і таку посилку охотника вважав речею недопустимою тому, що цар велів війську бути на поготові на польського короля.

Така неприємна освідомленість Апухтіна про те, що діялося в Чигрині мабуть і була причиною, що гетьман в результаті цієї розмови запропонував йому взяти листи і вертати до царя 12).

Апухтін дійсно мав причини наставати на гетьмана, щоб він відправив татар — тому, що вони призначались для III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ походу не на Угорщину, а на московські городи — хоч план походу в цей момент може ще й не представлявся так ясно, як місяць пізніше. Гетьман був дуже схвильований невчасною посилкою на Україну Ромодановського, про яку довідався видимо не офіціальною дорогою — з царського повідомлення, як би личило, а з якихось приватних джерел. В попередніх часах він дійсно висловляв бажання, щоб цар споміг його військам на бунтівників, але кінець кінцем йому вдалось щасливо упоратися з ними, і що вдалось без участі московського війська — це він міг уважати своїм великим плюсом. Аж тепер, коли опозиція була погромлена, військо йшло III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ на Україну, під проводом Ромодановського, котрого гетьман — основно чи безосновно — вважав людиною не дуже прихильною для себе — скоршою йти на руку опозиції, і цілком ясно було, що ця невчасна його поява може послужити приводом тільки до зовсім небажаних ускладнень. В грамоті післаній з Апухтіним, 22 с.с. червня, він писав цареві: “Що в. ц. в-во посилаєш до нас на втихомирення своєволі кн. Ромодановського з ратними людьми, за це ми тобі до землі чолом б'ємо; тільки ж за ласкою божою, а в. ц. в-ва щастям тієї своєволі ніде не чути, всюди тихо, і війська того трудити не треба: не дай III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ боже якої усобиці ми зараз в. ц. в-во сповістимо, а орду зараз же від себе відправили” 13). Більше сказати не позволяв етікет і дипломатична здержливість.

Наказ Ромодановському дано справді дуже раптово і несподівано. 2 н. с. червня Ромодановському було наказано іти на литовський фронт до Городна, Ромодановський вислав туди 20 червня н. с. частину війська, і вибирався сам — коли 22 одержав наказ іти натомість в черкаські городи, до гетьмана, гамувати своєвільників, а частину війська послати до Києва, В. Б. Шереметєву 14).

Трохи згодом ще наказ, з 6 (16) червня: завернути військо вислане до Городна і йти в поміч Виговському “для заспокоєння своєвільників”, а поступати за III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ інструкцією, що буде прислана з Розряду 15). Ця інструкція заховалася при іншім наказі — В. Б. Шереметєву, того самого дня 6 (16) червня, котрим йому наказувалося координувати свою діяльність з діяльністю Ромодановського, і маючи на увазі дану йому інструкцію, з свого боку впливати на Виговського в тім же напрямі 16).

Ця інструкція, в формі “статей” (числом 10), дуже довга і многословна, показує, що московський уряд затривожила відомість про прихід до Виговського татар, мабуть у зв'язку з інсинуаціями Барабаша і К°, що Виговський замишляє з ними похід на Москву. Висилаючи Ромодановського на Україну, московський уряд ставив йому головним завданням добитися, щоб Виговський татар відправив III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ і таку самовільну політику на далі залишив; в залежності від того чи Виговський цього послухає чи ні — Ромодановський має або підтримувати його і військовою силою і царським авторитетом против непослушних, або навпаки — боронити пушкарівців проти нього. Доля цих вірнопідданих бунтівників против гетьмана очевидно дуже займала московських політиків; їм хотілося покінчити цей конфлікт “в нічию”, як то кажуть: непослушники на далі повинні слухатися гетьмана, але цим разом, тому що гетьман також поступив самовільно, він не може вимагати кари (смертної) для них: повинен їм пробачити і не мститися. Але кінець кінцем рішучим моментом має бути становище війська; коли військо в цілому підтримуватиме III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ Виговського, віддати пушкарівців на суд ради, коли ні — настоювати на пробаченню. Все це на випадок коли гетьман татар відправить, до Ромодановського приїде і перепроситься за своє самовільство: дати йому пробачення, запевнити в царській ласці, і зажадати походу під Городно; коли ж він татар не відішле і виявлятиме далі ворожі для Москви наміри — трактувати його як неприятеля. Ромодановський мав би мобілізувати против нього лівобічні полки і боронити Лівобічну Україну, а Шереметєв Правобічну.

Такий загальний зміст інструкції; але “статьи” Ромодановського настільки характеристичні для московської політики і в самих подробицях інтересні, що я їх наведу в скороченню.

1. Рушивши з Білгорода III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ в черкаські городи, Ромодановський має перед собою послати під Полтаву розвідку; коли виявиться, що Виговський з своїми козаками і татарами держить в облозі Пушкаря і Барабаша, з їх “дорадниками” 17), Ромодановський має йому написати, щоб він татар відправив, а “на оборону” йому против “заводчиків” і “своєвільників” іде до нього з царським військом він, Ромодановський.

Коли Ромодановський прийшовши під Полтаву застане Виговського з татарами — що він їх не відправив, Ромодановський має наставати, щоб він їх відіслав — “Доки ти кримських татар не відпустиш, неможна мені слідства робити над заводчиками і своєвільниками і по слідстві карати” 18). Коли гетьман татар не одправить, Ромодановському треба боронити III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ Пушкаря і товаришів, гетьманові не видавати, а говорити йому, щоб татар відправив — тоді Ромодановський буде самовільців гамувати. “А з татарами яка спілка православним христіанам?” (л. 56-8).

2. Коли гетьман татар відішле і приїде до Ромодановського, тоді викликати до себе Пушкаря з його дорадниками; коли вони приїдуть, тоді Пушкаря, Барабаша, Стринджу, Донця, Чернігівця і писаря Сеньку Ляха арештувати 19) і донести цареві. Пушкаря і тов. напоминати, аби гетьманові були послушні і бунтів не счинали, а гетьмана намовляти, аби їм пробачив їх противність і не мстив, православної крові не проливав, в полон не розводив.

Коли ж гетьман став би домагатися кари “заводчикам”, і військо з черню III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ будуть його в тім підтримувати 20) і того ж просити, то Ромодановський має арештувати тих “заводчиків”, яких йому назвуть; а як домагатимуться, щоб їх видати на суд ради 21), то це віддати їм на раду, “по їх правам”.

Коли ж проситиме (суду і кари) тільки невелике число (“немногие”), то Ромодановський має лишити обжалованих “за приставом”, з гетьманом мирити і писати цареві (по резолюцію) (л. 59-62).

3. Коли б Виговський Ромодановському одписав, що він з своєвільниками упорався і царського війська на свою оборону не потребує, татар він відправив, а сам стоїть на цім боці Дніпра, Ромодановський має йти до нього, і зійшовшися III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ говорити: “Прислав ти до вел. государя полк. Лісницького — жалуючись на своєвільників, і в. государ велів послати на заспокоєння православних христіан до Києва В. Б. Шереметєва, щоб порозумітися з тобою і з Лісницьким в справі спокою христіанства — про це тобі писано. А мені в. государ велів іти на своєвольників з військом і зійшовшися з тобою тих своєвольників загамувати (смирить), а заводчиків укарати. А ти, гетьмане, не діждавшися В. Б. Шереметєва і посланника свого Лісницького покликавши татар пішов (на своєвільників), і від тих татар пролилося багато невинної христіанської крові, замучено і побито непричетних до бунту, церкви і доми попалено. Не годилось тобі таких III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ ворогів божих до себе кликати, треба було віддати то на волю ц. в-ва і з царським військом гамувати тих своєвільників” (63-5).

4. Коли б гетьман став на те говорити: “Я жалівся в. государеві і довго чекав царського указу, а в. государ мені війська на оборону не прислав, а ті своєвільники почали бунтувати ще гірше, і багато “ворів” стало приставати до їх бунту, тому я покликав татар і пішов на своєвільників”, — говорити йому так: “Як відпущено до тебе полковника Лісницького, тобі про це написано, і в усі полки послано грамоти з Опухтіним, щоб це діло скінчити без кровопролиття. Коли ж без III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ крові не можна було загамувати своєвільників, треба було написати воєводам до Києва по військо, а татар кликати не годилось! З Києва велено було посилати військо, і коли б тільки у тебе (з'явились) царські ратні люди, непослушники їх побачивши тобі б покорились, і невинна христіанська кров не пролилася б від тих ворогів божих. Ти, гетьмане, татар відішли і надалі не клич, а самовільників гамуй царськими людьми. В. государ тебе жалує, у всім тобі вірить, знаючи твою вірну службу і ніяким неприятелям тебе не видасть. Ти і на далі в. государеві служи як присяг. А коли якісь III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ вори, самовільники ще єсть, я з тобою разом на них іти готов” (66-8).

5. А якби гетьман завзявся (заупрямитца) — що він татар не відішле, Ромодановський має йому говорити: “Ти, гетьмане, забув бога і страх божий і свою присягу, як присягав у Києві(!) перед Б. М. Хитрово — зпочатку тайно, перед образом Христовим, а потім явно в соборній церкві на Євангелії, при митрополиті, полковниках і всім поспільстві. В першій присязі ти свідчився богом, що служитимеш вірно, ні з польським королем ні з ханом ніякої спілки не мати, і жителів Малої Росії обіцяв пильнувати, щоб вони були під царською рукою без хитання і сумнівів, і на III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ запевнення того під одпискою Б. М. Хитрово своєю рукою приписав, що царським наказам будеш послушний і во віки не відступний 22). Ці свої обіцянки і клятви ти переступив, потай зсилався з ханом і закликав велику орду, нібито на самовільників, а замість того ці татари з тобою і з козаками багато городів знищили, церкви і доми поруйнували і попалили, кров христіанську розлили. А своєвільників і непослушників небагато, всі вони наявні, в руках; тобі було писати в. государеві, а самому управи не чинити і невинної крові не проливати. А так за переступлення присяги і розлиття невинної крові приймеш ти від бога III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ месть в цім віці і в прийдешнім, а самовільники — М. Пушкар з своїми порадниками тепер в руках, за їх провини можна їх укарати, чого вони варті!”.

“А в цій справі говорити гетьманові відповідно до обставин. Коли за гетьмана полковники, козаки і чернь стоятимуть гуртом (многие), і татари не відіслані, — то говорити йому здержливо (с убавкой смотря по тамошнему дЂлу). А як буде за нього полковників, козаків і черні стояти не багато, і татар він відішле (або в розумінню: уже відіслав) — говорити вважаючи на тамошні справи” (69-75).

6. Коли гетьман уже до приїзду Ромоданбвського “взяв” Пушкаря і його дорадників (а орду не відіслав III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ), то Ромодановському стати з військом в Прилуці, раз у раз писати гетьманові, щоб татар відправив, а тим часом розвідувати на місці і по всяких інших містах все, що дотичить до цього заклику орди і вчиненої ними руїни: “що про це черкаси говорять, чи вони з цього задоволені (ім то надобно ль?), поступати відповідно до обставин і про все писати цареві” (76).

7. Коли б татари стали наступати на Ромодановського і його військо, він з ними має битись, а черкаським полковникам і черкасам писати до всіх городів, щоб вони його перед татарами не лишали — бо його прислано в Малую Росію III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ з огляду на прихід польського і кримського війська. Відповідно до того як полковники будуть на це писати, або приїздитимуть і прохатимуть помочі на поляків і татар, Ромодановський має, зносячися з гетьманом Виговським, з полковниками і з козаками, над поляками і татарами промишляти і у всім поступати відповідно до обставин (77-8).

8. А коли б полковники, козаки і чернь стали приходити в великім числі і жалітися на гетьмана, що він покликав татар, з ними знищив край і далі їх при собі тримає, щоб далі воювати черкаські городи, і просили б “дати їм нову раду для вибору нового гетьмана по їх правам”. Коли б гетьман III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ до того часу не зійшовся з Ромодановським, і Ромодановському було відомо певно 23), що полковники, козаки і чернь його не люблять “многие” 24), то нехай напише гетьманові, аби до нього приїхав. Коли приїде — добре розглянути, і коли полковники, черкаси і чернь жалітимуться “многие” і проситимуть ради “и от гетмана опять отстанут и любить ево не учнутъ”, — “тЂмъ полковником и черкасом и всей черни дать рада вновь полная по ихъ правамъ”. Цареві донести як найспішніш, а гетьмана і його приятелів — невелике число 25) сказати війську, щоб стерегло (беречь) до скінчення ради. А на раді, що полковники, козаки і чернь III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ постановлять про вибір нового гетьмана і в інших справах, — Ромодановський має виконати згідно з їх правами 26) (79-8l).

9. Коли гетьман пішов за Дніпро, не одіславши татар, Ромодановський для охорони цьогобічних городів від нападу поляків, гетьмана і татар має стати з військом в Прилуці або в інших городах добре залюднених і придатних (для постою). До гетьмана має писати, щоб він татар відіслав. Як він не відішле, і ясно буде, що він хоче зрадити цареві і з татарами воювати цьогобічні городи, або татар посилати, — має Ромодановський писати по полках (лівобічних очевидно), що гетьман присягу переступив і цареві зрадив: потай закликав татар нібито на самовільників III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ, а повоював черкаські городи, і далі хоче воювати до решти. Тому нехай полковники і козаки спішно прибувають до нього, Ромодановського, і з ним боронять городів; бо його й прислано на оборону від поляків і татар; він буде писати цареві, і цар пришле ще більше військо против Виговського і татар.

А за Дніпро по гетьмана і татар без окремого царського указу не йти; про те як будуть іти справи з Виговським повідомити Шереметєва, котрому послано про це указа (правобічні операції зістаються за Шереметєвим як далі побачимо) — л. 82-6.

10. Коли ж гетьман Ромодановському напише так, що він татар відіслав, і сам до нього III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ приїде, — аби цар то йому вибачив, що він покликав татар, з огляду на небезпеку від своєвольників, Ромоданозський має йому писати так: Коли гетьман татар відішле, до нього приїде і в усім порозуміється, то цар йому вину його пробачить — що він татар покликав поневолі, — нехай тільки татар відішле, а іде до нього без усякого сумніву і царської милості буде певен.

Коли ж гетьман відправивши татар і приїхавши до Ромодановського почне добиватися кари (смертної очевидно) на заводчиків і своєвільників, а крім гетьмана ніхто тієї кари не буде добиватись, то йому сказати, що своєвільники будуть під арештом до царського указу III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ, а гетьманові не годиться домагатися їх смерті, бо і сам він варт такої ж кари, за те що переступив присягу цареві і без царського указу почав розправу з самовільниками. Якби дочекався царського указу, а татар не покликав, і з самовільниками не розправлявся (самовільно) — вони б згідно з військовим правом дістали б тепер повну кару. А так нехай їм пробачить і не мстить, а сам вірно служить цареві — цар його буде жалувати ще більше, ніяким неприятелям не видасть, і коли хто небудь тепер буде против нього своєволити, тому буде кара без милосердя (87-91).

Якби ради (для суду) над своєвільниками домагались полковники, козаки і III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ вся чернь, то їх всяко від того відмовляти, такими самими міркуваннями. Коли ж відмовити від ради їх ніяк не можна буде, — “дати повну 27) раду на тих заводчиків і самовільників і указ учинити по їх правам”. А якби на заводчиків жалувались з гетьманом тільки “немногі” полковники, козаки і чернь, то обжалуваних тримати за приставом до указу, а тимчасом гетьмана і його прихильників відмовляти і з самовільниками мирити.

А договорившися про все з гетьманом 28), переказати йому царську волю, щоб ішов з козаками до Городна, Коли сам гетьман іти туди відмовлятиметься — тим що йому треба порозумітися в усяких справах III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ з В. Б. Шереметєвим — присланим на його прохання від царя на самовільників і противників “и о всяких дЂлех християнскаго покою”, - в такім разі нехай пішле до Городна з Ромодановським козаків (92-4).

Виконуючи царську волю Ромодановський 13 (23) червня рушив з Білгорода на Україну, виславши разом з тим свого гінця 29) до Виговського з повідомленням про свій похід і про царський указ гетьманові: татар відправити, а для порозуміння в усяких справах приїхати до Ромодановського на побачення до Прилук, чи до іншого города 30). Але тут місія Ромодановського зараз же ускладнилася моментами, царськими статтями не передбаченими — власне тими що їх боявся Виговський.

Тільки що Ромодановський III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ рушив з своїм військом з Білгорода, як зараз же, не доходячи границі між Болховим і Карповим городищем — як з землі вродився — став перед ним ніхто інший як сам Яков Барабаш з ватагою в 200 козаків і в патетичній формі віддавши себе в розпорядження представника московської влади, прилучився до його війська. Ромодановський мав в кешені наказ щоб його арештувати. Перед своїм виступом на Україну він отримав з Посольського приказу гончі листи на всіх провідників повстання: поіменний реєстр (заказ) на Пушкаря з товаришами, щоб їх арештувати, коли вони з'являться на московській границі; Ромодановський розіслав цей “заказ” до пограничних воєводів, і йому зараз прислали з III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ Ахтирки Пушкаревого писаря Степана Ляха; до нього самого приїхав в посольстві мовляв від кошового гетьмана Барабаша, Степан Довгаль. Ймення ці були в “заказі” і Ромодановський ретельно всадив їх до арешту, а Довгалевих товаришів, котрих імен в заказі не було, відправив. Не зважаючи на це Барабаш сміливо поліз в пащу льва. Перестрівши Ромодановського по його виїзді з Білгорода, він звернувся до Ромодановського з такою мовою: “Відомо мені стало від козаків, що були в Білгороді з Степаном Довгалем, що Довгаля і Ляха з наказу ц. в-ва посаджено до в'язниці. Так от ми всі приїхали на волю в III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ. государя: не то, що ти за царським указом посадив наших товаришів до в'язниці, але хоч в. государ звелить нас і на смерть скарати, — нам усім краще бути на смерть скараним за царським наказом, ніж упасти до рук поганих!”

“І я за твоїм другим наказом — пише Ромодановський цареві — тим, що писаний у нас в статтях, велів Довгаля і Ляха з тюрми свободити, тримати за приставом (під домашнім арештом) і давати корм, а Яков Барабаш за мною в полку. Каже він, що й ті черкаси, що по лісах і по різних городах розбіглися, теж привернуть до мого полку, в великім числі; але III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ я ні приймати ні відправляти без твого указу не смію — вели мені прислати твій указ” 31). Наскільки обережно поступав Ромодановський в дійсності — чи так стримано себе вів, як запевняв оце царя, це не зовсім ясно, і можна мати в тім сумніви. Можливо, що Виговський мав підстави з попереднього вважати його своїм неприхильником, і опинившися тепер в ролі всевладного арбітра українських відносин, Ромодановський може й справді дав противникам Виговського зміцнити своє становище більше ніж того вимагали від нього дані з Москви директиви. Але сам уже прихід московського війська на Україну без контакту з гетьманом, і присутність в цім III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ царськім війську Барабаша, Довгаля й інших провідників чернецького повстання, служив могутнім агітаційним засобом усім чернецьким елементам. А як побачимо зараз, Барабаш і тов. не зістались чисто пасивними прибічниками Ромодановського, Барабаш розсилав універсали, називаючи себе гетьманом, заохочуючи царською ласкою і поміччю всіх противників Виговського, обіцяв скорі перевибори гетьмана і т. д. “Самовільці” починають громадитися знову, відгрожуючися крівавою розправою старшині й її прихильникам, а серед вигівців починається паніка, вони починають тікати від лиця московської армії, несучи перед собою страх і замішання з московського пограниччя в дальші сторони. Коли напр. той же Апухтін тільки ще приїхав від гетьмана на границю (могло це бути III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ коло 10 липня н. с.) в Ромні сотник, війт, магістрат і козаки прийшовши до нього на подвір'я стали оповідати, що в Подолках зібралися вже зо 2 тисячі самовільців з Лукашем Клименком, пишуть у своїх листах що з царського наказу ідуть на Виговського і відгрожуються тим, хто до них не пристане: обіцяють знищити, зруйнувати і т. д. 32).

А от що писав Шереметєву Скуратов з Чигрина про тамошні вісті 33):

29 червня (с. с.) стало відомо гетьманові Ів. Виговському, що кн. Г. Г. Ромодановський іде в черкаські городи з царським військом, і з ним кошовий отаман Я. Барабаш. Люди, що прибігли до гетьмана з Гадяча і III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ з інших місць кажуть, що їх барабашеві полки нищать, побивають і грабують. Привезли листа, де Барабаш називає себе гетьманом, і гетьман почав говорити з гнівом: “Пощо царське військо йде, і Барабаш пощо з ними?”. Велів полковникам збиратися з усіми людьми і по татар хотів послати, щоб іти на царських людей. Скуратов відговорював його, щоб він по татар не посилав, бо царські люди йдуть не на те щоб з ним воювати, нехай пошле добре розвідати. І 30 червня 34) гетьман послав до Ромодановського козаків, а по татар досі не посилав. А від Ромодановського приїздив карповець 35) А. Пакушелев і оповідав, що Барабаш (справді III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ) йде з Ромодановським: з тієї причини в війську козацькім велика тривога (сумнительство): думають, що царське військо спомагає Барабашеві. 14 липня прибігли до гетьмана вістуни, що барабашівці пограбили прилуцького полковника. А в Ромні гетьманські козаки билися з Лукашем, що сидів в Гадячу від Пушкаря, убито козаків зо 200.

Ніженському полковникові Гуляницькому доручено перевести мобілізацію пограничних полків. Ромодановський доносив цареві 11 (21) липня 36), мовляв скількись часу перед тим стало йому відомо, що в ніженськім полку Гр. Гуляницький “безнастанно” пише універсали, велить усім козакам прибувати в полк, а хто не прийде, будуть скарані на смерть. Тепер стоїть під Ніженом і чинить козакам великі прикрості і III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ руйнує (очевидно — непослушних і опозиційно настроєних). Прийшов до нього також чернігівський полковник з козаками, та з Стародуба, Гомля і Новгороду Сіверського козаків до 5 тисяч. Ромодановський посилав до нього, щоб він війська не збирав і бунтів не счинав, і зібраних козаків відправив до дому. Поясняв, що він, Ромодановський, прийшов не з тим щоб їх воювати, а щоб заспокоїти усобицю і положити кінець кровопролиттю. На це Гуляницький, мовляв, переказав йому таку відповідь: “пощо ж Ромодановський прийшов з військом? Я збираю людей для охорони від війська”. Посланцеві впав в око якийсь підозрілий “московський чоловік”, вор з відтятими вухами — від нього III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ мовляв іде всяке лихо, і він намовляє полковника на все зле. Ромодановський почувши таке, послав стряпчого Гр. Косагова до Виговського, щоб він від себе наказав Гуляницькому розпустити козаків, а того московського вора прислати Ромодановському. А тим часом принесено йому, того ж дня, універсал лубенського полковника: прислали його з Пирятина сотник, війт і городовий отаман (який контроль пішов з боку нижчих чинів над розпорядженнями вищої старшини!): в універсалі була осторога, щоб козаки і вся чернь, з жінками і дітьми і всім добром тікали до Лубень — тому що на цей бік переходить орда. Але тривога, здається, була фальшива, татар Виговський ще III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ не випускав.

Кінець кінцем, одержавши грамоту Виговського, привезену Апухтіним, і записи того що чули на Україні Апухтін, Скуратов і інші, царський уряд зрозумів, що дійсно наробив зайвого “сумнительства”, яке може пхнути гетьманську партію до рішучої боротьби і “зради вел. государеві”. Він постановив відкликати Ромодановського і заспокоїти гетьмана.

23 н. с. липня Ромодановському послано спішного наказа — вернутися до Білгороду і військо вислати до Городна 37).

Гетьманові 26 липня послано грамоту з піддячим Портомоїним; цар заспокоював гетьмана, щоб він не вірив польським вигадкам, які розписуються в “прелестних” листах короля і сенаторів, ніби то Шереметєва і Ромодановського прислано на гетьмана і військо Запорізьке. Шереметєв і III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ Ромодановський послані на своєвільників, на прохання самого ж гетьмана, прислане з Гр. Лісницьким, а вірна служба гетьмана цареві відома, і він вповні на гетьмана покладається.

Щоб підняти настрій в війську цар наказував гетьманові, “пам'ятаючи царську милость і жалування” скликати полковників і сотників, старшину і всяких людей, і наказати їм, аби твердо стояли при присязі цареві, а на прелестні листи короля і сенаторів не піддавались, ніяких сумнівів не мали і між собою жили в любові і порозумінні. На аудіенції піддячий мав сказати гетьманові і полковникам, що цар з їх служби задоволений: жалує і милостиво похваляє, але від яких небудь пояснень III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ московської політики піддячому велено ухилятись, тому що мовляв жив у себе на селі, натомість пильно записати все те що йому будуть говорити, і що удасться йому розвідати 38).

Нарешті довідавшися яке значення Виговський надає присутності Барабаша в московськім війську, і як гостро ставить справу видачі його, — робить ультиматум з цих двох постулятів: щоб Ромодановський з України вийшов, а Барабаша видав, — московський уряд додатково до наказу Ромодановському, щоб вернувся до Білгороду, наказав йому ще відіслати Барабаша до Києва на військовий суд.

Все це з одної сторони було вже запізно, і не могло виправити того що сталося, з другої сторони Ромодановський не квапився виходити III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ з України, так що 2 (12) серпня йому послано нового наказа - негайно (“без морганья”) вертати до Білгорода. Це цікаво, що сам уряд відчув в його поведінці певну нечиткість: засмакував, видно, собі свою ролю на Україні і не спішився виходити — посилаючись на те, що ще йому не вдалося побачитися з гетьманом і т. д. Гетьман же до цих усних закликів Ромодановського і Шереметєва - приїхати, побачитись і т. д. — ставився як до лукавих замислів: вхопити, арештувати — як воно й справді могло бути “смотря по тамошнему дЂлу”. Як ми бачили, інструкція давала Ромодановському повну змогу підстроїти скарги старшини і черні на гетьмана і III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ на тій підставі його арештувати і віддати їм же під охорону. Тому на перші запросини Ромодановського і Шереметєва він здається довго не відповідав нічого.

13 (23) липня був у нього вдруге посланець Шереметєва Яков Крекшін, і привіз досить лояльного листа. Гетьман запевняв, що він “рад би того ж часу поспішити — але то не від мене одного залежить, треба наперед з усією старшиною порадитись. Я вже писав, аби як найскорше до нас, до Чигрина прибували; договорившися про все, не гаючись поспішитись до тебе, приятеля мого. Тільки треба з обох сторін догідне місце вибрати, щоб з'їхавшися в невеликім числі, в милості і III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ любові скінчити діла царські і військові 39). А що відомо нам стало, мовляв ти тому велике військо до Києва збираєш, що ми нібито татар покликали, то ми цьому дуже дивуємось, що ви таким дурницям вірите, а нам, що вірою і правдою й. ц. в-ву служимо — не вірите. Нащо нам татари, коли ми своєволю вже приборкали? А от що ви великі війська приводите, то це не обійдеться без чималого обтяження убогих людей — так як сталося за Дніпром — що з приходом кн. Ромодановського багато людей, покинувши доми свої і худобу свою на цей бік повтікали” 40). Поза тим відкликався до усних III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ розмов з Крекшіним — той їх переказував в такій формі Шереметєву.

“Поїхав би гетьман і за першим листом Шереметєва, тільки прийшла відомість про Ромодановського, що він з великим військом прийшов в черкаські городи, і з ним нібито прийшов і Барабаш з тов., що втекли з пушкаревого полку, як його гетьман побив. Тепер вони черкаські городи руйнують, доми грабують і всякі утиски чинять. Тому гетьман до Шереметєва не поїхав, а велів полковникам зібрати всі полки і стояти поготів — побоюючися царського війська і Барабашевих людей. А своїм залогам, що були за Дніпром, гетьман довідавшися про прихід людей царських і барабашевих, велів III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ вийти до себе за Дніпро, щоб у них не вийшло зачіпок з царськими людьми. А Барабаш розсилає від себе універсали по всіх городах називаючи себе гетьманом; каже, що йому дано булаву і бунчук (від царя очевидно). Гетьман говорив з великим роздражненням (“с большим сердцем”) — аж ножем хотів себе пробити, що от Барабаш іменує себе гетьманом, і він нібито тепер у Ромодановського, — а за ласкою царською це ж він, гетьман війська Запорізького, і булава та бунчук йому дані. “Нехай би в. государ пожалував; не велів Барабашеві і тов. бути у кн. Ромодановського, а наказав їх забрати і про них свій указ учинити III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ (щоб їх видано Виговському). Бо коли гетьманові й усьому війську Зап. царської милості не буде, і цар не звелить йому видати Барабаша з тов., і Барабаш з тов. будуть черкаські городи руйнувати, як Пушкар, — поневолі гетьманові прийдеться з Барабашем битись. Коли ж буде царська ласка — що цар звелить тих ворів і бунтівників половити і дасть указ, щоб їх гетьманові віддано, тоді гетьман і все військо Зап., побачивши таку ласку, будуть в послуху цареві і присяги своєї не порушать. І тепер він, гетьман, цареві послушний і всі накази готов з військом сповняти, аби тільки була та милость йому III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ, щоб Барабаша не було (в царськім війську), а віддано його гетьманові: тоді перестане та ворожнеча і замішання, і кров христіанська не буде розливатись”.

Переказуючи ці відомості в своїй одписці цареві з 20 (30) липня 41) Шереметєв додає, що в листі своїм Виговський йому про Барабаша не писав нічого, але це йому, Шереметєву відомо певно, що зза Дніпра з усіх городів люди тікають — кажуть, що Барабаш збирає людей, і також говорять, що від царя прийшло велике військо з царським наказом — черкаські городи руйнувати і витинати. Шереметєв з цього приводу розіслав по всіх городах листи — до полковників, сотників, міщан і всієї черні, щоб вони “того собі III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ не мислили і нічого лихого від царського війська не боялись. Цар прислав Ромодановського і Шереметєва на прохання самого Виговського, для оборони від татар, поляків, від самовільників і бунтівників, для заспокоєння і тишини всім православним”.

Виславши цареві звідомлення з цієї місії до Виговського, Шереметєв того ж самого дня вислав до Чигрина новий заклик до гетьмана, щоб він татар відіслав, а сам нічого не боячися їхав до нього на розмову і порозуміння в усяких справах. Послав з цим листом полковника київської залоги Рафаїла Корсака і капітана Стефана Яблонського. Доручив їм передати також своє листовне чи усне прохання в тій же III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ справі митрополитові, що тоді був в Чигрині — мабуть з нагоди роковин смерті Богдана, як митрополит поясняв — закликав його Юрась Хмельниченко святити церкви, а при тім “в тих же потребах церковних завитав він і до гетьмана” 42). Шереметєв попросив його з свого боку вплинути на гетьмана, щоб він приїхав до Києва для заспокоєння замішань. Нагодився під той же час у гетьмана і посланець Ромодановського Гр. Касагов — теж з запросинами приїхати до Ромодановського на розмову і порозуміння до Прилуки. Гетьман скористав з цієї колізії двох запросин, щоб відмовитись від одного й другого.

Корсак з своєї місії привіз такого листа від гетьмана Шереметєву III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ, з дня 24 с. с.: “Це вже другого листа передано мені через полковника Р. Корсака, котрим ти, приятелю мій, жадаєш, аби я з тобою побачився в Києві і в усяких царських і військових ділах поговорив, згідно з указом й. ц. в-ва. Сповняючи волю й. ц. в-ва і твоє бажання, я давно б побував у тебе в Києві, тільки розбиває мені мислі частими листами кн. Г. Г. Ромодановський, так що не знаю, куди маю обернутись. Пише тепер через Г. І. Касагова, аби перед тобою я з ним побачився в Прилуці для розмови в справах й. ц. в-ва: я III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ цього листа полковникові Корсакові показував, і тепер цілком не знаю, до кого перше їхати і з ким розмову чинити. Одначе перше ніж з тобою з'їхатися, посилаю до тебе значних людей, старинних козаків, ти їм всякі справи й. ц. в-ва поясни і негайно відпусти, щоб і ми знали про волю й. ц. в-ва і твої бажання.

“Тільки то нам дуже дивно, що ти, приятелю наш, з таким великим військом прийшов до Києва. Можна було кількома або кільканадцятьма чоловіками відправити, як то давніше бувало — коли в великих і поважних справах й. ц. в-ва в малій купі, а III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ не при таких військах ми розговори мали і про все добре постановляли. І то недобре стало і діється, що кн. Г. Г. Ромодановський з великим військом на Задніпр'ю такий довгий час стоїть і своєволі барабашевій дозволяє чинити людям різні обиди і кривди, від котрих все покинувши на цю сторону Дніпра своє здоров'я рятують, або по лісах ховаючись ні сіна косити, ні збіжжя з поля збирати не можуть, і з того велике спустошення діється. Непотрібно йому було з тим військом іти, бо ми ж писали, що вже жодної своєволі не чувати, і коли яка була, то за щастям III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ й. ц. в-ва вже погамована. Не можемо зрозуміти, для чого то діється. Бачимо, більша віра Барабашеві дається, ніж нам і всьому військові. А відомо богові й тобі, приятелеві нашому, що Барабаша й чути не було, як ми — а найбільше я — Малу Росію піддавали під кріпку руку й. ц. в-ва. І з тобою против неприятелів й. ц. в-ва це ми нашу кров проливали. А тепер Барабаш “і умен і воєн”, а ми нічого не знаємо і не розуміємо.

“Щодо татар, ми їх закликати до себе не думаємо; але давнім звичаєм, як бувало за небіжчика Б. Хм. вони III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ в полях кочують для живності коням, а страху від них люди не мають ніякого.

“А що Барабаш та інші — як відомість маємо, на наше здоров'я замишляє, то маємо в богу надію, в ту ж яму попадають, котру під нами копають” 43).

Митрополит повідомляв, що згідно з бажанням Шереметєва з гетьманом розмовляв, “і він то собі на розсудок узяв” 44).

З усних оповідань Яблонського — записаних від нього в Москві:

Говорив гетьман: 45) “В. государ міг би нас жалувати! в. кн. Литовське дав бог государеві, тому що ми, козаки від польського короля відлучились! А з королем після того що сталося?! А я в III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ. государеві не зрадник, присягав йому двічі!

“Государевих людей треба було мені весною! А тепер як будуть государеві люди на мене наступати і буде між нами ворожнеча — тоді ні польський ні шведський король з в. государем миритися не схочуть!

“А як з В. Б. Шереметєвим з'їдуся, тоді в. государеві через гінців своїх дадуть знати, на чім договір учинено” (л. 186).

“Говорив гетьман і гетьманів батько Р. Корсакові: Як тебе в. государ посилав на службу (до Києва), ти перед ним похвалявся гетьмана Виговського взяти і до Москви привести. — Писав це гетьманові ваш москаль (так) з Києва” (189).

“Гетьманів батько говорив С. Яблонському III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ: “Коли кн. Г. Г. (Ромодановський) з військом не вступиться і Барабаша не віддасть, буде у гетьмана з ним велика “ссора”; нехай вступиться і віддасть Барабаша! (187).

“Гетьман говорив: “Я цареві не зрадник, служив йому правдою, гетьман Б. Хм. і все військо Зап. за моєю намовою під його високу руку піддалось, “з волі, а не зза шаблі”. Против государевого неприятеля я стояв і кров проливав. І государ обіцяв нам вольності додати проти давнішого, а не зменшити 46). А тепер мене перед ним обмовили невинно, нібито я йому зраджую. Я государеві писав скільки разів, але думний дяк Алмаз моїх листів не III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ доповідає цареві вірно: переписуючи зміняв як йому треба, і мені на мої листи ніякого указу не було. Став (Алмаз) в оборону Пушкаря — що цареві зрадив: вирубав царський город Чугуїв. Писали з Москви Пушкаря гетьманом війська й. ц. в-ва Запорізького, а досі двох гетьманів Зап. війська не бувало. А тепер прийшов в козацькі городи кн. Ромодановський, і з ним в спілці виступив Барабаш з тов., і теж пишеться гетьманом війська й. ц. в-ва Запорізького; городи козацькі руйнують і мене хочуть в неволю взяти, а козаків усіх записати в драгуни і салдати. Так мені заплатили за мою службу! Але III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ я піду на Барабаша, і хто за нього заступиться, я того буду бити” (190).

“Б. М. Хитрово теж мені руку дав, що Пушкаря з бунтовщиками видасть, але збрехали, не видали, і та кров пролилася не від мене, бог пошукає тієї крові на тих хто то завів і тепер заводить.

“А до мене як царської милості не буде, я до іншого передамся, а в неволю не дамся! Наша свобода велика! Поляки над нами неправду чинили — так що з ними сталось? 47).

“А як буде государева милость до мене і до війська Зап. — звелить своїм ратним людям відступити, а Барабаша з тов. видати, то III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ ми і далі раді стоять за й. ц. в-ва против неприятеля — де він скаже. (А інакше) як зашлю військо від Путивля і від границі навколо, так і кн. Григорію з Барабашем ніде буде дітися у мене” (191).

“Приїздив при мені (Яблонському) до гетьмана козак з Полтави з листом, що Барабаш пише до них універсали, велить аби приїздили до нього до Прилуки. А гетьман відгрожувався: “Коли до мене будуть далі від Барабаша приїздити, так я і тих руських людей, що з ними разом приїздитимуть, велю побивати. А котрі государеві люди приїздитимуть окремо, тим ніякого насильства чинити не велю” (187).

“Писав III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ В. Б. Шереметєв обозному переяславському, аби до Києва приїхав на переговори — щоб гетьман до Шереметєва приїхав. Він того листа і стародубців двох відіслав до гетьмана, а гетьман сказав: “Як же обозний без мого відома до боярина поїде?” (186).

“Говорив нам гетьман: “Коли окольничий з військом государевим і Барабаш з дорадниками своїми на мене і на козаків наступлять, поневолі будемо боронитись”. Черкаські козаки всі в зборі, стоять обозом коло городів: київський стоїть окопавшись за версту від Києва, ніжинський від Ніжена за 5 верст. Також у зборі полки: білоцерківський, канівський, переяславський, корсунський, черкаський, чигринський і Орда — кажуть, що стоїть їх за 5 верст від III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ Чигрина 30 тис. Нечай з своїм полком теж на поготові. Городи укріпляють: в Ніжені копають рів і дуби ставлять. В Бахмачі 48) ставлять дерев'яний город. А в Борзні мене (Яблон.) через город і не пустили” (184).

“Як я з полк. Корсаком їхав до Чигрина, в городах і по дорозі (бачили), як черкаси, багато, з жінками і дітьми, з майном і з худобою з-за Дніпра 49) тікали в черкаські городи, з страху перед приходом окольничого (Ром.) і Барабаша з військом — хоч досі не було їм ніякого насильства від государевих людей. А як я (Ябл.) їхав з Києва до Москви і приїхав до Ніжена 50) — тоді III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ багато ніженців, почувши, що кн. Гр. Гр. з військом відступив, поїхало з Чигрина до дому” (188).

“Ченці в Києві й по інших городах розмовляли зо мною (Ябл.) і розпитували про Соловецький монастир: бояться, що буде їм туди заслання. Київські міщани все майно вивозили з міста до монастиря: бояться війни від царських ратних людей. Також і черкаси Київського полку”.

До цього додає ще кілька подробиць одписка Шереметєва 30 с. с. серпня, котрою він повідомляв царя про поворот цих посланців — Корсака і Яблонського від гетьмана і привезені ними відомості 51): тут згадано таке, що потім не війшло до зізнань Яблонського в Москві:

Барабаш розсилає універсали III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ й пише себе гетьманом війська Зап. Корсакові і Яблонському гетьман показував ці універсали, Корсак їх бачив і читав: Барабаш пише в них себе гетьманом війська Зап.

Гетьман домагається, щоб Ромодановський з військом з черкаських городів вийшов і Барабаша з товаришами, 15 чоловіка, йому видав. Коли не відступить і не видасть, а буде за Барабаша стояти, Виговський буде битися з Ромодановським і Барабашем. А Київ хоче обложити, воду одвести, і голодом нас виморити. За Дніпро послав багато полків і сам незабаром туди хоче йти. Татар посилає під Білу Церкву, а відти мають перейти вище Києва за Дніпро. Іншим полкам III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ велить обійти (заступати) Ромодановського від Путивля. Був у нього при Корсаку і Яблонському капітан Касагов від Ромодановського, і гетьман говорив йому з великим гнівом 52), щоб кн. Г. Г. одійшов з військом під Путивль і Барабаша з тов. йому видав: коли не відійде і не видасть, гетьман буде з ним битись.

“Та й інші слова (погрози) з полк. Корсаком і кап. Степаном (Ябл.) переказував — тільки тих слів до одписки не писали, щоб в черкаських городах не вчинили з гонцем чогось недоброго і відписки від нього не відібрали”.

За два дні перед приїздом Корсака Шереметєв послав ще такі відомості, зібрані з III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ ініших джерел 53). “В Києві і по всіх черкаських городах з наказу гетьмана полковники збираються з усіми полками. Кажуть, що ми до Києва прийшли, а Ромодановський з Барабашем іде на те, щоб з ними битись. Пушкаренки нібито збирають гультяйство з винниць і буд, і з усіх городів всякого стану люди в страху від того тікають.

“Тепер гетьман звелів полковникам білоцерківському, браславському, уманському, корсунському, канівському з усім полком сходитися і чекати його під Богуславом. Київський полк стоїть під Києвом, ніженський і чернігівський під Ніженом, і переяславський іде також під Ніжен. Для чого збираються, і куди хоче іти гетьман, напевно не знати III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ, але так кажуть, що хоче йти на государевих людей і на Барабаша”.

Московський вістун, “станичний голова” Ришков розповідав про листи гетьмана, отримані миргородським полковником при кінці серпня н. с.: гетьман заповідав, що 22 серпня с. с. (1 вересня н. с.) він з Прилук прийде до Миргорода і піде війною “шляхом Сагайдачного” (Саадашного шляхом), а на Путивль пішле полковників: ніженського, прилуцького, чернігівського і переяславського 54).


documentadthewv.html
documentadthmhd.html
documentadthtrl.html
documentadtibbt.html
documentadtiimb.html
Документ III. КОНФЛІКТИ З МОСКВОЮ І ГАДЯЦЬКА УНІЯ